| |
Колись давно в одній країні
Король могутній проживав.
Мав золота він повні скрині,
Палац і слуг багато мав.
І армію він мав величну,
Що добре воювала і нові,
Йому багатства добувала звично.
Нові країни грабувала та землі.
І все що бачив той король – то міг здобути.
Бажанням він своїм не відмовляв,
Наймав він кращих співаків , поетів,
Блазнів і танцівниць наймав.
І раптом в день один спіткало лихо,
Минуть не може воно навіть короля.
Прогнав він всіх з очей, сидів в палаці тихо,
Закривсь й заплакав, щоб не чула вся земля.
Не день, не два він сумував і плакав,
Покликав потім він своїх найкращих слуг.
Сердечно з ними спілкувавсь, балакав.
Не як король, а як найкращий друг.
Король.
-о , вірні мої друзі, недаремно,
В цей час покликав вас до себе я.
Бо знати всім про короля таке нечемно,
Нехай не двір не знає , ні сім’я.
О, вірні мої друзі – нещасливий король ваш,
Щось робити треба з цим.
Весь світ зробивсь мені не милий,
А мені ж треба керувати ним.
Слуга1.
-о, повелителю , ми все по правим.
В палац до тебе ми віщунку приведемо.
Хай поворожить, твою долю скаже.
А ми що треба все дістанемо - знайдемо.
Автор.
Пішли ті слуги, тай знайшли віщунку,
В палати королівські привели,
Пообіцяли золота й дарунки,
Щоб королю вона змогла допомогти.
Віщунка.
-о, повелителю, - нелегко щастя мати.
І володіти ним нелегка річ.
Це кожен в цьому світі має знати,
Та , щоб не мучивсь мій король і день і ніч.
Тобі пораду дам,- знайди в землі цій чоловіка,
Та не простого , а щасливого шукай,
Щасливого знайдеш – купи в нього сорочку,
І не жалій , а добрі гроші дай.
Як купиш, дивись нова чи дерта,
А миттю ту сорочку одягай.
Тай враз не буде твоя доля мертва,
А буде щастя , лиш в те віру май.
Автор.
І враз сказав король:
Король.
-о , вірні мої друзі,
Сьогодні ж вирушайте, швидше йдіть.
Чого бажаєте ,- все дам вам по заслузі,
Щасливого лиш чоловіка приведіть!
Автор.
Пішли ті слуги тай шукали як уміли,
І першим багача вони зустріли.
Тай радісно вони його вітали,
А потім чемно і привітно запитали.
Як він живе? Чи щастя в нього є?
Він раптом похмурнів:
Багач.
-о, горенько моє!
Встаю я зранку в дорогих моїх світлицях,
І слуг скликаю, та вони йдуть по крамницях,
Готовлять кухарі, чого душа не побажає,
Хтось доглядає сад, хтось миє прибирає.
Рідні багато в мене є, худоби та рабів.
Багато золота, землі і ворогів.
А вороги мої у нічку темну сплять і бачать.
Що в мене горе, що ридаю й плачу.
Бо всі мої поля й будинки погоріли,
Синів і дочок вороги схопили.
Зв’язали силою з собою повели,
В чужу землю в рабство продали.
І що від того маю лихо я тепер,
Тай з горя того захворів й помер.
Не можу першим скуштувати їжу я мою.
Тай слугам куштувати подаю,
Бо вороги мене бажають отруїть.
Скажіть як далі так на світі жить?
Рідні багато, я їм золото даю,
Малу я бачу лиш частину в нім свою.
А часом встану зранку – світ мені не милий!
О, подорожні, ні я не щасливий.
Автор.
От вирушили далі слуги короля,
Один сказав:
Слуга1.
І що це за земля? Що нещасливий в ній король та багачі,
Вони сумують, плачуть уночі,
А зранку встануть – і народом всім керують.
Та біль його вони не знають і не чують.
Слуга2.
Повірити не можу! Справжнє диво!
Все мають; золото і владу й нещасливі.
В палацах ходять, блиск навколо золотий.
А що вже мовити мені про люд простий?
Автор.
Пішли ті слуги, тай шукали як уміли,
Купця в дорозі другим вони стріли.
Тай радісно вони його вітали,
А потім чемно та привітно запитали:
Як він живе? Чи щастя в нього є?
Він похмурнів:
Купець. - о, горенько моє!
Мандрую часто я дорогою далеко,
Через пустиню в засуху і спеку.
Не один день , не два іде мій караван.
З землі далекої сюди привозить крам.
Від спеки сильної, бува й верблюди помирають,
Бува й розбійники на мене нападають.
І забирають все до нитки,
Тоді терплю я довго збитки.
Тому й від цього світ мені не милий.
О , подорожні, ні я не щасливий!
Cлуга1.
Ти ба! Бувають в світі ще дива!
А глянеш збоку так, оцей купець,
Такий приємний і товстенький молодець.
Слуга2.
А от послухай; ціле море!
В житті його, все тільки горе й горе.
Автор.
Пішли ті слуги, тай шукали як уміли
І третім землероба вони стріли.
Та радісно вони його вітали,
А потім чемно і привітно запитали:
Як він живе? Чи щастя в нього є ?
А він заплакав:
Землероб.
Горенько моє!
Я кожен рік молюся богу навесні,
Щоб добрий урожай послав мені.
Харчуюся й живу із нього я:
Сини , дружина , доньки - вся сім’я.
Ми цілий рік сумлінно трудимося в полі.
Благаємо у бога щастя й долі,
І щоб було нам всього досхочу,
Та не було цей рік весною раннього дощу.
Тай засуха врожай частково загубила,
Чи божа воля в тім? Що градом потім вкрила.
Що град не знищив - з’їла сарана.
Виходить ми трудилися дарма.
І згубить голод всю мою сім’ю,
Я в бога прошу за їх долю і мою.
Тому від цього й світ мені не милий!
О подорожні! Ні я не щасливий!
Автор.
Заплакав землероб. З ним слуги короля.
Дістали потім із корзини гаманця.
Подали золота сердешному йому,
Для того щоб спасти його сім’ю.
Землероб.
О люди добрі, завжди в кожен час,
До бога у молитві я згадаю вас!
Слуга.1
о що ж це діється!і що ж в нас за земля?
Що нещасливі всі: від бідняка до короля!
Слуга 2.
Не можна щастя і за золото купити,
Є- золото; немає щастя; важко жити.
Землероб.
Добродії мої,скажіть мені,
Куди мандруєте ви в добрий час по цій землі?
Слуга1.
О лихо нам, бо в цей недобрий час,
Шукаємо щасливого у королівстві в нас.
Землероб.
– о милі мої! Добрі люди!
Даремно ви його шукали всюди!
Але нарешті бог сюди привів.
Щоб ви знайшли його скоріше – захотів.
Коли до мене мали добру ласку,
То дам я вам одну підказку.
Щоб ви знайшли його і мали довгий вік.
Є у селі один в нас чоловік.
Він всім говорить , що у нього щастя,
Немає горя , ні хвороб, напасті.
Але навколо усім дивно так:
Бо бідний він , немає хати і жебрак.
(слуги подивилися один на одного, знизали печами.)
Слуги.
Що вдієш? Нема що! Куди?
Ти нас до нього заведи.
Автор.
Пішли вони. Тай вийшли майже за село.
Шукали довго і нікого не було.
І раптом із печери біля скал
Почули спів, про бога хтось співав.
Слуга.
Спасибі друже, ми самі підемо,
Приблуду того вже знайдемо.
Землероб.
– прощавайте!
Автор.
Пішли вони, біля землянки сіли
Там жебрака нещасного зустріли.
Слуга.
– ану мерщій ходи сюди!
Ти нам повідай, розкажи,
Як ти живеш, чим світ для тебе милий?
С кажи негайно нам! Чи ти щасливий?
Жебрак.
Мої добродії – це так.
Інакше жити можна як?
Щасливий я – славлю бога!
Бо він мені в усьому допомога!
Ховаюсь я від дощику в скалі.
Щасливим я живу на цій землі.
Слуга1.
Ну коли це так, то нам від бога добрий знак.
Скоріше нам свою сорочку продавай,
І не бари , скінчити справу нам давай.
Слуга2.
Ну що стоїш , ми добрі гроші хочемо платити.
Скоріше справи треба нам скінчити.
Чи торгуватись хочеш? Це я знаю!
Жебрак.
Мої володарі, та я її не маю!
Слуга1.
Ти що! Смієшся з нас!
Давай кажу, бо буде лихо тобі враз!
Сюди ми довго йшли здаля!
Ми вірні слуги короля!
Слуга2.
Тож продавай сорочку нам свою
Яку бажаєш, скажеш нам ціну.
І не тягни дорогоцінний час.
Бо справ іще багато в нас.
Автор.
Жебрак сердешний зразу похилився,
Впав на коліна і руками враз закрився.
Тремтячим голосом до них сказав.
Жебрак.
Мої добродії! Щоб я життя так мав!
Якщо бажаю вам неправду я сказати.
Здоров’я щоб і сил мені не мати.
Нехай мене здолає лютая проказа,
І у людей до мене буде вік відраза.
Якщо я брешу вам – Господь є свідком в нас.
І він нехай благословляє вас.
Пошле дари усі які він знає.
Та я не брешу, бо сорочки я не маю.
Слуга1. – що ж нам робити?
Ми прийшли сюди здаля.
Слуга2.
Як ми повернемось ні з чим до короля.
Слуга2.
Давай його з собою заберемо.
До короля в палати заведемо.
Йому ми все зуміємо пояснити.
Нехай вирішує : як діяти і що робити.
Слуга1.
Це диво, диво мені чути ,
Нема сорочки – і щасливим бути.
Автор.
І от вже слуги на зворотному шляху.
Ще довго дивувались вони цьому жебраку.
Гадали ще, яку король об’явить волю?
Присудить їм і бідоласі цьому долю.
Не довго і не коротко ідуть.
От скоро вже в палац вони прийдуть.
Їх з радістю придворна свита зустрічає.
За стіл садовлять і обідом пригощають.
Та в лазні миють і маслами натирають.
Найкращу постіль відпочити застеляють.
От відпочили вже: до короля їх звуть.
Вони бояться, серце тьохкає – ідуть.
Король.
О вірні мої друзі дорогі!
Без вас я час провів в печалі та журбі.
О бачить бог !який я радісний в цей час!
Чекав з надією і знову бачу вас!
Питаю з нетерпінням: чи сорочку привезли?
І що за чоловіка ви з собою привели?
О, розумію, розумію! Ти щасливий?
Чим я віддячить тобі можу ? Друже милий.
Давай її, скоріше, друже подавай!
Слуга1.
О повелителю, могутній! Почекай!
Цей чоловік тобі усе розкаже сам.
Ми що могли - зробили, віриш нам?
Король. – гаразд, я слухаю.
Автор.
І на підлогу впав жебрак.
Тай королю сердешний мовив так:
Жебрак.
Мій повелителю! О мій могутній ти один,
І владу маєш в цій землі над всім.
А я щасливий це я добре знаю.
І лиш сорочки на собі не маю.
Колись я важко жив, нещастя тільки мав.
І кожен день я долю зранку проклинав.
За те , що я не маю хати і смʹї.
Не маю хліба та одежі і рідні.
Та сталось раптом – за той час я славлю бога !
Що вийшов я з села на битую дорогу.
Весь світ я кляв і жити не хотів,
І подорожнього я на шляху зустрів.
То старець був, зігнутий й бородою;
Він тяжко дихав і з важкою був ходою.
Я гірко плакав, про життя своє сказав.
А він мені одну пораду дав:
Щоб я життя своє довірив богу,
Завжди просив його про допомогу.
Чи радість є , а чи в печалі і журбі.
І книжку він подарував мені;
Найголовнішу у житті подарував,
Щоб я читав і завжди щастя мав.
Я грамотний – за це я славлю бога!
Її читаю і мені в ній допомога.
Її читаю і молюся кожен день.
Щасливий я ! Щасливий я тепер!
Стрічаю я ранковую зорю,
Творіння бога бачу – віддаю хвалу.
О повелителю, я в подарунок тобі книжку дам!
Сорочки ж я не маю – бачиш сам.
Автор.
І в жебрака король ту книгу взяв.
Тай не один день і не два її читав.
Закривсь один в кімнаті заховався.
Нікого бачить не хотів, двір дивувався.
Та раптом радісний він вийшов – заспівав.
І на коліна перед троном впав.
Молився, плакав, за гріхи простить просив,
Король у бога, свою волю сповістив:
- Усім, усім у королівстві господу вклонитись!
- Виконувати заповіді і молитись!
Ходив по вулицям і радісно співав:
Щасливий я! Зустрічним людям він казав.
Народ хай знає: їх король щасливий!
Усіх благословлю бо кожен мені милий!
Автор.
А потім не одну сорочку жебраку подарував.
І золото своє він бідним роздавав.
Усім всміхався і усіх любив,
Та поклонитись богу кожного просив.
І не важливо : простолюдин чи вельможа,
Бо бога славить кожен в житті може.
Скажи мені, о друже милий!
Чи ти у світі цім щасливий?
Є щастя в господі – і ти до нього йди.
Йому життя назавжди присвяти.
Він істина й дорога що веде, в небесний дім
У царство золоте, як будеш з Господом –
Ввійдеш в небесний дім, де буде радість,
Вічне щастя в нім.
У мене росте виноград коло хати.
Люблю я його кожен день поливати.
А потім люблю я дивитись на те,
Як гілочка нова на ньому росте.
Під сонцем росте сік живий з лози п’є,
І ягідки спілі чудові дає.
Тай мила така мені гілочка та,
Бо так мені хочеться жити для Христа.
Як сік його слово господнє пити,
І справи чудові для нього робити.
|
